По різним кабінетам завели на п’ятий поверх. На допит. В цілому: хто, куди, чого, одкуда. Працівники міліції місцеві. Мужчина був пожилий, сидів. І з бородою, в середньому, тридцять років. Більш він робив допит. Розпитали. Записали. Підпиши: «З моїх слів записано вірно». Чому я зробив, що нам ніяких документів за вас не привезли. Записали, які вещі з нами були, все. Після цього нас в спортивній кімнаті закрили внизу в підвалі.
Піднялись на п’ятий етаж, пройшли по коридору на другу сторону, опустилися по ступеньках вниз на четвертий., пройшли на другу сторону й зайшли в друге контрразведуправлєніє. На кожному поверсі стояло по часовому. А тут на весь етаж чоловік п’ять було їх. І вже нас тоді там… Сказали, що ми – групіровка звичайна. Що хлопці, цей лісник… Виходить, що працівник міліції, мєсний. І вже почали допит по-новому. І вже цей Сокіл представився, що «Я – начальник контруправлєнія второго». І тоді дійсно приходив військовий. Військовий російський. Видно, що форма була трошки інакша. Він сидів збоку, дивився за нами. Ми сиділи четверо. Нас допитували. Він посидів збоку трошки: «Это не наши». Він вийшов, і все.