Історія незаконного ув’язнення Андрія Цвяха (ім’я змінене задля безпеки респондента) добре висвітлена у пресі. Під час інтерв’ю Андрій рефлексував, розповідав про докладені зусилля для зцілення від отриманих травм.
У 2014 році, після повернення до Києва, Андрій потерпав від болючих спогадів: щомиті він заново переживав найважчі моменти ув’язнення на підвалі. Випадкові зустрічі із військовими могли спровокувати панічні атаки:
«Важко мені навіть пояснити цей стан. Вже тоді людей військових було багато… ще ж був Майдан. Я бачив військового, і я просто не міг на нього дивитися. От просто я не хотів нікого бачити у військовій формі».
Саме з військовими в Андрія пов’язані почуття небезпеки та беззахисності, а також спогади про незаконне затримання та пережиті катування.
Незаконне затримання та катування на підвалі
Андрій був незаконно затриманий у одному з міст Донецької області «охоронцями» міськради, на той час – захопленої проросійськими формуваннями. Вони провели хлопця до цієї будівлі, перевірили документи, речі та ноутбук. Вирішальну роль у долі Андрія відіграли стереотипні уявлення «охоронців» про ворога. «Там взагалі було багато звинувачень в мій бік. Що я шпигун... Інший зайшов і сказав, що я наркоман, і тому я – правосєк», – описує той момент Цвях.
Катувань Андрій зазнав наступного дня після затримання. З міськради його перевели до військової бази, на підвалі якої утримувалися бранці. Тоді в Андрія були зав’язані очі та руки, але пізніше він побачив людей, що його катували. Усі вони носили військову форму й закривали масками обличчя, трималися окремо від охоронців та військових, які перебували у цій будівлі.
«Я пам’ятаю переломний момент під час допиту. Коли я вже лежав на підлозі, і вже в черговий раз мені по тулубу заїхали з ноги… Я подумав про те, що я не повинен на них злитися. Тому що я можу стати таким, як вони. На той момент – це була така собі установка. Я не хотів, щоб злість мене роз’їла зсередини. Власне це мені на той момент і допомогло».
Люди по той бік гратів
Андрій постійно нагадував собі, що по той бік – серед «охоронців» та навіть тих, хто його катував, – є люди, з власними страхами та мотивами. Це полегшувало Цвяху спілкування з ними. Й врешті-решт «охоронці» переставали вбачати у ньому «правосєка», «наркомана», «майдауна», й у певній мірі намагалися зробити його перебування під вартою прийнятним.
Одразу після затримання бійці НЗФ (незаконних збройних формувань) зв’язали Андрію руки та замотали голову скотчем. Згодом помітили, що він не агресивний, не намагається втекти. З нього зняли скотч, почали з ним розмовляти.
Одного разу вони знайшли в Андрія стрічку, подаровану донецькими євромайданівцями:
«Це їх дуже сильно обурило. Але перед цим мене вдарив якийсь з чоловіків… Це була невідома взагалі причина, просто він щось там придумав собі».
Згодом саме «охоронці» проявили найбільше людяності до в’язнів. Одного разу, надвечір, усіх ув’язнених, приблизно десять осіб, завели у крихітну кімнату, в яку вони ледь помістилися. Там їх протримали до самого ранку. Вранці новий черговий охоронець побачив це й добився переведення бранців у просторіше приміщення. Їм також дали двоє дерев’яних дверей, щоб вони не спали на підлозі:
«Ми поклали двері, зверху накидали теж якогось старого одягу… такий по суті, ми собі матрац організували. Ну, тобто це охоронці дали нам. …старий одяг, смердючий, але був… То було, да, з якогось лахміття, з якогось старого вонючого одягу, але на той момент це було хоча б щось».
При цьому Андрій зауважує, що «охоронці» добре ставилися лише до тих, хто перебував на підвалі найдовше. До новеньких ставилися так само, як й до нього самого на початку, – могли вдарити за будь-яке невелике порушення встановлених на підвалі правил.
Повернення додому
Андрій повернувся додому не лише з болісними спогадами про підвал, але й з захворюваннями та травмами, отриманими внаслідок катувань. Він тоді вирішив, що не хоче залишатися скаліченим назавжди:
«Я зрозумів, що мені потрібне, навіть без порад психологів – я почав бігати на стадіоні. Потім фонд Відродження гроші виділив на те, щоб мене послати в Трускавець на лікування. Там просто місце, де гори… І там я перший раз піднявся на Говерлу. Це мене додатково розвантажило».
Андрій постійно працював із своїми травматичним досвідом, намагався зрозуміти людей, які його заарештували та утримували. Під час ув’язнення йому боліло, що на сході «невідомі люди можуть тебе затримати, і зробити все що хочеш, і за це нікому нічого не буде». Нині Цвях впевнений, що будь-яке насильство озброєної людини над цивільними не повинне залишатися без покарання. Особливо у суспільстві, де триває збройний конфлікт:
«Це три такі великі пласти, якщо узагальнити: робота політиків, робота людей на міжособистісному рівні і відповідальність військових за свої дії. І покарання військових за порушення, які відбуваються з їхнього боку. Це теж важливо. Коли людина бачить, що військові – безкарні… це толерує [насильство] у суспільстві по обидві сторони конфлікту».
Ретельна робота над пережитим стала частиною життя Андрія. Саме вона допомогла йому відродити віру в перемогу людяності й можливість порозуміння між людьми по обидві боки конфлікту. Й стала основою для повного одужання:
«Наступного року я вже рідше згадував ці події, не кожного дня – кілька разів на тиждень. Але в будь-якому разі [дати затримання та звільнення] я згадував завжди. Я зранку вставав: «О, це ж була оця історія, так». Цього року –перший раз, що я себе зловив на думці, що не згадував».
Фото обладинки: УНІАН, http://bit.ly/35x1M1J.
Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному...
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
21 квітня в м. Ужгород, у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка відбулася презентація книги «Міс...
21 квітня в м. Ужгород, у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка відбулася презентація книги «Місто, з якого почалася війна» про окупацію Слов’янська у 2014 році.
Захід відбувся у співпраці із Всеукраїнської ініціативою «Активна Громада» в м. Ужгород. У презентації взяли участь переселенці, представники сфери культури, журналісти та зацікавлені мешканці міста.
В основі книги — свідчення 78 постраждалих та свідків порушень прав людини у місті під час його окупації російськими терористичними угрупуваннями у 2014 році. Розповіді задокументували та описали представники організацій, які входять до Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».
«Місто, з якого почалася війна» розгорнуто описує деталі життя окупованого міста — функціонування незаконних в’язниць, переслідування мешканців міста за релігійні переконання, залучення неповнолітніх осіб до збройних формувань, питання примусової праці та торгівлі людьми в місцях несвободи, проблеми обстрілів та мінування об’єктів цивільної інфраструктури.
Співавторка книги та аналітикиня ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Надія Нестеренко зазначила, що й досі можна проводити паралелі з тим, що відбувалося в Слов’янську і що відбувається в містах після повномасштабного вторгнення РФ: «Наприклад, форпостом підтримки окупації в Слов’янську стала церква Московського Патріархату. Вона відкрито підтримала збройні проросійські групи. У трьох церквах Московського патріархату розмістилися учасники НЗФ і стали використовувати їх як військові об’єкти, на дзвіницях облаштували спостережні пункти. Подібне ми спостерігаємо зараз — в храмах МП переховуються учасники ДРГ, а захоплених містах священники співпрацюють з російськими військовими та розповідають всю необхідну їм інформацію про односельчан».
«Опитуючи одного респондента, колишнього мінометника, нам вдалось дізнатись, що Слов’янськ обстрілювали переважно представники НЗФ і робили вони це для того, щоб або звинуватити українських військових, або вчинити певні провокації. Також місцеві розповідали, як по місту возили так званий “блукаючий міномет”, з якого обстрілювали спочатку один квартал, потім інший. Таким чином вони робили “картинку” того, що саме Україна вчиняє злочини проти мирного населення», — розповіла про обстріли житлових районів Марія Білякова, співавторка книги, документаторка БФ Восток SOS.
«Під час війни діти гинуть, отримують поранення, отримують психологічні травми. Під час написання розділу про Слов'янськ, ми спілкувалися із тими, хто у 2014-му був ще дітьми. Діти яскраво запам'ятали події війни та окупації міста, менші найбільше пам'ятають бойові дії, трохи старші — ще й передконфліктний політичний контекст. Досвід пережитих подій — болісний і травмуючий. Водночас, деякі зазначали, що пережиті скрутні часи навчили їх бути більш людяними та витривалими. Варто мати на увазі, що покоління, котре пережило жахіття війни (в молодому віці) буде іншим», — зазначила Ганна Куровська, співавторка книги, соціологиня.
Наприкінці презентації співавторки книги разом з присутніми обговорили нинішні реалії війни, виклики, зумволені багаторічною русифікацією України, проблеми пошуку суспільного консенсусу з мовного питання.
Присутні також мали змогу безкоштовно отримати примірники книги.
Видання «Місто, з якого почалася війна» підготовлено Східноукраїнським центром громадських ініціатив, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі», за підтримки Kurve Wustrow — Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
22 лютого в Новомиргороді, в приміщенні колишньої Новомиргородської РДА відбулося відкриття мандрівної виставки «На Зламі» про зміни...
22 лютого в Новомиргороді, в приміщенні колишньої Новомиргородської РДА відбулося відкриття мандрівної виставки «На Зламі» про зміни в житті цивільного населення в ході війни на Донбасі. У відкритті взяли участь представники місцевого самоврядування, сфери культури, журналісти та зацікавлені мешканці міста. Новомиргород став 27 містом, яке відвідала виставка.
Наріжним каменем обговорення на відкритті стала тема єдності України – її територій та громадян.
«Ми з вами повинні прагнути до того, щоб все наше суспільство, і Схід і Захід, рухалося в одному напрямку. Тоді люди будуть бачити мету і до неї йти… Ми повинні бути одним великим об’єднаним суспільством!», — наголосив переселенець з Криму, а нині священник ПЦУ в Новомиргороді Степан Катькало.
Про «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» Надія Нестеренко зазначила, що за сім років війни багато людей постраждали й залежно від розвитку нинішнього воєнного загострення їх може стати більше.
«Тож ми маємо бути готовими бути підтримкою одне для одного, щоб попри все залишатися єдиними, розуміти один одного», – додала вона.
Представники місцевої влади подякували організаторам за те, що у мандрівці країною виставка завітала й у їхнє місто.
Наприкінці презентації аналітикиня «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» Надія Нестеренко та документаторка БФ «Восток SOS» Марія Білякова разом з присутніми обговорили як на них вплинула війна на Донбасі та допомогу майбутнім переселенцям.
Виставка «На Зламі» поєднує особисті історії свідків та постраждалих з інфографікою, статистичними доказами, які показують наскільки глибокі зміни відбулись в структурі суспільства після початку збройного конфлікту на Сході України. Виставка є спільним проектом організацій, які входять до Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»: ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», БФ «Восток-SOS», ГО «Кризовий медіа-центр «Сіверський Донець», ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський центр правозахисних досліджень» та ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян».
«На Зламі» пропонує всім небайдужим разом поміркувати над викликами, що поставив перед українським суспільством збройний конфлікт на Сході України. В основі виставки — історії цивільних людей, які стали активними учасниками воєнних подій і пережили поневіряння чи утиски в умовах правового свавілля.
Презентація та створення виставки «На Зламі» стали можливими у рамках проекту «Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
22 січня в приміщенні Світловодського міського Палацу культури відбулася презентація мандрівної виставки «На зламі» про зміни в житт...
22 січня в приміщенні Світловодського міського Палацу культури відбулася презентація мандрівної виставки «На зламі» про зміни в житті цивільного населення внаслідок війни на Донбасі. Про це повідомляється на сайті Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».
Відкриття арт-події відвідали міський голова - Андрій Маліцький та інші представники місцевого самоврядування, найактивніші волонтери регіону, внутрішньо переміщені особи і школярі.
«День Соборності - це символічний день, оскільки саме в цю дату Україна згуртовується для того, щоби подолати проблеми. Ця виставка покаже нам іншу Україну. І саме в цей час нам потрібно гуртуватися для того, щоб бути сильними та незалежними», - зазначив на відкритті виставки міський голова Світловодська.
Для декого з містян інформація зі стендів стала новою, викликала питання та спонукала до дискусій, у інших - знайшла відгук у серці, змінивши погляд на російсько-українську війну та ситуацію на Донбасі.
«Дуже часто я чую, що ми самі припустилися окупації, самі хотіли. То я вам розповім! У мене донька у 2014 році мала йти до першого класу. І в нас були матусі, які працювали вчителями у школі у перших класах. І ось ми сиділи на лавці міркували: "я хочу в український клас...", "і я хочу в український...". А ось вчителі казали, що у російськомовні класи дуже мало бажаючих. У нас там усі були українські школи, все викладалося українською мовою – це був наш вибір! Ми не чекали на Росію ніколи!», - поділилася спогадами переселенка з Горлівки Іваненко Ольга.
Ділилися спогадами і емоціями й інші внутрішньо переміщені особи. Люди згадували все, що відбулося з ними з початку збройного конфлікту: і переживання, які вилилися в потужний волонтерський рух у місті; і душевні та фізичні рани, які війна лишила їм та їхнім рідним. Дехто зі сльозами на очах визнавав, що не має сил пройти всі ці труднощі знову.
У Світловодську виставка буде діяти до 20-го лютого.
Презентація та створення виставки «На Зламі» стали можливими у рамках проекту «Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
