На прохання російського сайту «Медуза» спецкор «Нової газети» Павло Канигін розповів про хвилю арештів на сході України. Йдеться про перевірені журналістом факти політичних арештів у «ДНР» і «ЛНР»; подробиці цих історій стали відомі від друзів і родичів затриманих.

З осені 2015 року в «ДНР» і «ЛНР» тривають репресії щодо мирних громадян. За гратами (або, як тут кажуть, «на підвалі») опинилися вже кілька тисяч людей. Заарештованих судять за кримінальним кодексом, списаним із КК УРСР 1961 року; їх оголошують «шпигунами і підривниками».

Причини переслідування найрізноманітніші – це і зведення політичних рахунків, і переділ власності, і випадкові затримання. Репресії також проводяться за політичними і релігійними ознаками (гонінь у різний час зазнали представники протестантської і баптистської громад). «На підвалах» місцевих силовиків також сидять підприємці, які не зуміли домовитися з новою владою.

Переслідування громадян

Остання і наймасовіша хвиля репресій накрила Донецьк наприкінці січня 2016 року – після підриву невідомими пам'ятника Леніну. Сам Ленін не постраждав, відвалилася тільки частина постаменту. Втім, і цього було досить: наступного дня голова «ДНР» Олександр Захарченко оголосив масштабне розслідування, назвавши винними «невстановлену групу українських диверсантів». Встановити їх було доручено міністерству держбезпеки «ДНР» – відомству, яке прославилося арештами місцевої опозиції, видворенням із республіки журналістів і міжнародних організацій (наприклад, «Лікарів без кордонів»).

Наступні три дні міністерство розвернуло кампанію з виявлення українських шпигунів, диверсантів і ворогів Донецької республіки. Місцеві ЗМІ закликали людей негайно передавати силовикам інформацію про підозрілих осіб і розмови. Було посилено комендантську годину; нічні прогулянки і поїздки опинилися під забороною. Першої ж ночі місцеві чекісти навідалися до квартир кількох десятків городян. За приблизними оцінками місцевих журналістів, затримали близько 50 осіб.

Співробітники держбезпеки вривалися посеред ночі до волонтерів, викладачів вишів, парафіян місцевої протестантської громади. Засновник волонтерської групи «Відповідальні громадяни», донецький підприємець Енріке Менендес розповідає, що того разу силовики обрушилися на тих, хто давно викликав роздратування у керівництва «ДНР» своєю незалежною позицією.

Серед затриманих у ті дні виявилися депутат донецької облради і координатор «Відповідальних громадян» Марина Черенкова, а також професор історії та релігієзнавства Донецького університету Ігор Козловський. Дружина Козловського пізніше розповіла про телефонну розмову з одним зі співробітників держбезпеки, який пояснив їй, за що взяли професора: «За неправильну переписку у фейсбуці».

Сам 64-річний вчений відомий на сході України як авторитетний релігієзнавець. Козловський викладав відразу в трьох університетах, написав більше десяти книг, заснував у Донецьку школу Аюрведи-Йоги-Тантри, дружив із місцевими протестантами і мусульманами, має розряд із карате. Така активність літнього вченого, як кажуть близькі, і викликала заклопотаність сепаратистів. Олександр Ходаковський, секретар Радбезу «ДНР» і лідер другої за чисельністю в республіці збройної групи «Схід», пояснив претензії до професора його тісними контактами з «представниками різних релігійних конфесій, зокрема мусульман»: «Не виключено, що хтось використовує подібного роду взаємини... щоб дестабілізувати ситуацію у нас всередині».

Марина Черенкова утримується в ізоляторі міністерства держбезпеки з 29 січня. Звинувачення їй так і не висунули, але суть претензій можна зрозуміти з більш ранніх заяв функціонерів «ДНР». Восени 2015 року в підконтрольній «ДНР» пресі Черенкову і волонтерську групу «Відповідальні громадяни» оголосили «шпигунами і підривниками». Група створена на початку війни жителями Донецька, вона була однією з небагатьох волонтерських організацій, що забезпечували гуманітарною допомогою віддалені райони Донбасу. Шпигунами їх вважають за співпрацю з «Лікарями без кордонів», які доправляли в регіон медикаменти. Волонтери дійсно працювали з «Лікарями», але більшу частину ліків і гуманітарки отримували від фонду українського підприємця Ріната Ахметова. До війни цього олігарха називали «господарем Донбасу», хоча сьогодні його політична вага в регіоні мізерна. Восени 2015 року журналістам місцевих видань заборонили згадувати про благодійні акції Ахметова – і навіть саме його ім'я.

Чому почалися масові арешти

Відомий парламентер з обміну полоненими (він називає себе відставним українським генералом) Володимир Рубан вважає, що арештами цивільних осіб сепаратисти «хочуть добрати потрібну кількість людей для обміну з Києвом». У в'язницях «ДНР» сьогодні перебувають 24 військовополонених, затверджених на обмін, ще близько 15 – в «ЛНР». Водночас кількість полонених сепаратистів в українських СІЗО може перевищувати півтори тисячі осіб. Серед них, як заявляють у Донецьку, близько 200 цивільних, які взагалі не брали участі в боях.

Джерело в російському військовому відомстві зазначає, що арешти незалежних громадських активістів були ініційовані Олександром Захарченком для зриву переговорного процесу і збереження влади. Згідно з домовленостями Росії, Німеччини, Франції та України, нинішніх лідерів самопроголошених республік навесні 2016 року мають змінити люди, які не брали участі у війні. Вони будуть визначені на місцевих виборах, які, згідно з Мінським угодами, можуть пройти на сході України – в разі припинення вогню, обміну полонених і звільнення незаконно утримуваних.

Зізнання під тортурами

В ізоляторах Донецька утримуються близько тисячі цивільних осіб, взятих під варту в останні два роки. У в'язницях Луганська – близько 700. Як заявляє офіційний Київ, багато хто з цих людей переслідуються за політичними мотивами. Омбудсмени самопроголошених республік, навпаки, кажуть, що політичних в'язнів в «ДНР» і «ЛНР» немає – це, на їхню думку, кримінальні злочинці: шпигуни, диверсанти, контрабандисти.

За основу кримінального законодавства в невизнаних республіках узято КК СРСР 1961 року. За статтями з нього сепаратисти вже засудили кількох людей. Зокрема жителя Макіївки, який служив в українському батальйоні «Азов», Євгенія Чуднецова – він отримав 30 років за «спробу повалення конституційного ладу» і «участь в екстремістських організаціях». Звинувачувався боєць і в причетності до викрадень людей; утім, ніяких доказів влада «ДНР» так громадськості і не пред'явила. Торік Чуднецова взяли в полон у прифронтовому Широкині. Пізніше на камери російських телеканалів боєць розповів про злочини «каральних батальйонів» і заявив, що не хоче «повертатися в Україну». Близькі Чуднецова розповідають, що зізнання він давав після тортур у міністерстві держбезпеки, де, за їхніми словами, бійцеві вирвали пассатижами 16 зубів. У репортажі співробітника «Росії 24» Євгена Піддубного Чуднецов з'являється не лише без зубів, але й з гематомою під оком.

Відомо, що Чуднецов мав потрапити в число українських військовополонених, які підлягають обміну на бійців «ДНР». Такі обміни описуються в шостому пункті Мінських угод – вони повинні завершитися до моменту проведення місцевих виборів. З невідомих причин влада «ДНР» вирішила не обмінювати Чуднецова і відправила його в колонію суворого режиму.

Електрошок, імітація розстрілу і «трамвай»

Один із колишніх бранців описує умови утримання в колишньому СІЗО №5, нині в'язниці міністерства держбезпеки «ДНР» для цивільних. Його спогади наведено в доповіді української місії ООН з прав людини, презентованій мені на початку лютого. Стандартна для ізолятора ситуація – відсутність регулярного харчування і лікування для хворих, примус до фізичної праці і тортури. Наглядачі і співробітники спецслужб практикують жорстоке поводження з в'язнями. Найпоширеніші заходи впливу на арештантів – тортури електрошоком і інсценування страти; зокрема, широко практикується імітація розстрілу. За спогадами колишнього бранця, екзекуцій зазнавали зокрема й жінки.

Інший арештант, випущений недавно на свободу, докладно описав катування, що практикуються спецслужбами «ДНР». Одне з них ув'язнені називають «трамваєм». Людину цілком обмотують скотчем, а потім поміщають у вузьку трубу на кілька годин або на всю ніч. Труба розташована у крихітній вузькій кімнаті, схожій на маленький трамвайний вагон. Під час перебування в пекельному «трамваї» людина крім тілесних страждань відчуває нестачу кисню. В результаті настає тактильна і просторова дезорієнтація жертви. На якийсь час людина перестає усвідомлювати що відбувається і може давати потрібні екзекуторам свідчення, хоча найчастіше катування використовують в якості покарання.

У російському «Комітеті проти катувань» розповідають, що ніколи не стикалися з таким витонченим катуванням. За словами експерта організації Дмитра Утукіна, схожі за характером впливу на жертву методи використовували в минулому лише співробітники КДБ. Наприклад, людину поміщали в маленьку камеру, оббиту зсередини м'якою щільною звуко- і світлонепроникною тканиною. Кілька годин у такій камері приводили людину в стан психоемоційного шоку.

Випадкові жертви

22-річного жителя Макіївки (місто-супутник Донецька) Володимира Фомічова заарештували за анонімним доносом 4 січня. Фомічов приїхав до батьків на новорічні свята з Києва, де навчався в університеті, і мав повертатися назад. Зараз Фомічов перебуває в СІЗО МГБ.

Як розповіли мені близькі Фомічова, влада «ДНР» офіційно жодних звинувачень студенту досі не висунула. Відомо про письмові запити батьків Фомічова до генпрокуратури і міністерства держбезпеки самопроголошеної республіки з проханням роз'яснити статус, в якому перебуває їх син; відповіді не послідувало. За даними джерел «Нової газети», донос на молоду людину написав один із його знайомих, побачивши в соцмережах «висловлювання Фомічова про владу «ДНР» в негативному ключі». При цьому близькі Фомічова наполягають, що критиком режиму сепаратистів студент не був, хоча «висловлювався зрідка на життєві теми». Зараз аккаунт Фомічова в мережі «ВКонтакте» закрито для перегляду. У квартирі, де жив студент, співробітники МДБ провели обшук і вилучили настільні жовто-блакитні прапорці України, куплені до чемпіонату Європи з футболу – їх також долучили до справи.

Як і у випадку з професором Козловським, близькі Фомічова побоюються публічно коментувати його арешт і просити керівництво «ДНР» втрутитися в ситуацію. У розмові зі мною родич студента висловився так: «Скажу зайвого – його вб'ють, а мене посадять».

Уповноважена з прав людини «ДНР» Дар'я Морозова повідомила, що не знає ні про Козловського, ні про Фомічова. «Ви знаєте, у нас, як в будь-якій нормальній країні, є період для з'ясування, це 30 діб, і інформації слідство може не давати, – розповіла мені Морозова. – Нехай батьки [затриманих] напишуть офіційного листа, тоді будемо працювати».

Сім'я літніх фермерів із Дебальцевського району пропала безвісти в березні 2015 року – після того, як місто й околиці перейшли в ході боїв під контроль адміністрації «ДНР». У селі Комуна 68-річний Микола Ясинський і його 61-річна дружина Людмила Сокол володіли великим господарством. 5 березня вони приїхали на ринок у Дебальцеве, щоб продати продукти, але додому вже не повернулися. Після зникнення батьків їхній 28-річний син Олександр написав заяву в «поліцію ДНР». Але замість того щоб шукати фермерів, силовики «ДНР» того ж вечора приїхали за Олександром. Як розповідає мені його сестра Наталя, денеерівці – їх було близько 20 осіб – провели в будинку обшук, потім вивели молодого чоловіка на подвір'я і почали бити: «Він кричав: «Я вам все віддам, забирайте техніку, гроші». Не знаю, віддав він їм гроші чи ні».

Тіло Олександра Сокола було знайдено через місяць у покинутому будинку на околиці Комуни. Де знаходяться їхні батьки Микола та Людмила, Наталя не знає досі.

Після того, як «ДНР» отримала контроль над Дебальцевим, місцевих фермерів звинуватили в посібництві українській армії, яка раніше обороняла місто. У Комуні вважають, що літніх людей могли заарештувати за доносом недоброзичливців або конкурентів: під час боїв поруч з їхньою фермою було розквартировано з'єднання ВСУ, військові ходили до них за водою і молоком.

Рухоме майно фермерів – комбайн і кілька тракторів – вилучили силовики «ДНР». Але сімейний будинок залишився Наталі.

У доповіді ООН описується випадок викрадення православного священика. У лютому 2015 року батюшка, який займався доставкою їжі українським солдатам і жителям Артемівська (розташованого на підконтрольній Україні території), помилково приїхав на блокпост сепаратистів. Священика витягли з машини і змусили лягти на землю. Кілька солдатів почали стрибати по ньому і стріляти в землю поруч з його головою. Потім священика перевезли в сусіднє село для допиту. Допит тривав кілька годин, священнослужителя жорстоко побили і кинули «на підвал», де протримали 50 днів разом із 70 іншими арештантами.

«Незгодні» денеерівці

В'язнями підвалів нерідко стають і «незгодні» з-поміж поважних денеерівців (рядові «незгодні», як правило, гинуть за загадкових обставинах або безслідно зникають). Найвідоміший випадок стався восени 2015 року зі спікером Народної ради «ДНР» Андрієм Пургіним, який до війни торгував господарчими товарами в передмісті Донецька. Він просидів у в'язниці держбезпеки чотири дні, за цей час був зміщений з усіх посад, а після звільнення більше не з'являвся на публіці. Жорстку відставку Пургіна тоді назвали інтригою його зама, колишнього координатора донецької мережі МММ Дениса Пушиліна, який запропонував московським кураторам Донбасу позбутися Пургіна, який розпочав критикувати Кремль за «злив Новоросії».

Тема «зливу Новоросії» або її окремих районів – взагалі поширений мотив у міжусобних розбірках сепаратистів. Втім, їхні розбіжності щодо майбутнього «руского міра» зазвичай є ширмою для банального переділу сфер впливу і махінацій із великої власністю.

Так, наприклад, у різний час за ґрати в «ДНР» потрапили міністри доходів і зборів, сільського господарства, вугільної промисловості; в «ЛНР» «на підвал» відправляли міністрів ЖКГ, будівництва, енергетики. Довше за всіх із помітних сепаратистів у в'язниці сидить Олег Орчик із позивним «Дримба», заарештований у Донецьку наприкінці 2014 року. Орчик - практикуючий язичник – очолював у Донецьку батальйон «Сварожичі» («Слов'янське об'єднання і відродження»). Зоною відповідальності Орчікова був Петровський район міста на лінії зіткнення з армією України, де він навіть спорудив неоязичницьке капище, а себе оголосив верховним жерцем. Втім, проблеми з лідерами «ДНР» у нього виникли з іншого приводу. Саме через Петровський район у «ДНР» тоді йшли основні транспортні та товарні потоки. За контроль над ними розгорнулася боротьба між різними групами в «ДНР». Розбіжності з лідером «ДНР» Захарченком почалися восени 2014 року, як стверджує сепаратист-язичник, через його небажання «зливати Петрівку».

Заарештували верховного жерця в листопаді 2014 року за звинуваченням у крадіжці автомобілів і розбійних нападах. Сам Дримба розповідає, що в МГБ зазнав жорстоких тортур, зокрема так званого катування водою (зв'язану людину кладуть на спину, їй ллють на обличчя воду; жертві здається, що вона тоне). Але Дримба «завдяки фортеці слов'янського духу» ні в чому не зізнався. Близькі неординарного сепаратиста створили кілька паблік і сайтів, де збирали підписи на його підтримку, зокрема вивісили відкритого листа на ім'я Володимира Путіна. Втім, нічого з цього не допомогло.

Переслідування в Україні

Неправомірним переслідуванням – але вже по інший бік конфлікту – можна назвати арешт і утримання під вартою громадянина Росії Олега Хлюпіна. Влада України звинувачує його в роботі на ГРУ РФ. На відміну від аналогічної за звинуваченням справи Александрова і Єрофєєва, історію Хлюпина Київ практично не коментує. Довгий час на цю тему мовчала й російська влада. А генконсул РФ ув Києві був у Хлюпіна лише раз.

20 лютого 2015 житель Волгограда Олег Хлюпін вирушив до Луганської області, щоб вивезти із зони боїв у Росію свого сліпого батька. Хлюпін приїхав до Луганська на рейсовому автобусі, потім довелося викликати таксі, щоб на ньому потрапити у Новопсковський район (контролюється Києвом), де жив батько, і повернутися назад. Але таксист, який побачив у Хлюпіна пачку купюр, привіз його на блок-пост батальйона «Айдар» – і сказав, що зловив сепаратиста.

Своєму українському адвокату за призначенням Хлюпін пізніше розповів про тортури, яким його піддали бійці «Айдара», вимагаючи зізнатися у шпигунстві на користь Росії. За кілька днів Хлюпіна передали Службі безпеки України, яка оголосила росіянина агентом Головного розвідувального управління РФ і відправила його в київське СІЗО. Хлюпін, за даними слідства, погодився з усіма висунутими звинуваченнями і зізнався в роботі на військову розвідку Росії. Однак вперше росіянина показали на публіці через два тижні після затримання. На прес-конференції, організованій СБУ, Хлюпін розповів українським журналістам, що приїхав в Україну як позаштатний співробітник ГРУ і виконував завдання за три тисячі рублів на день. За словами адвоката Валентина Рибіна, свідчення Хлюпіна – єдиний доказ провини, наявний у справі. Процес почався в Шевченківському райсуді Києва, але на першому ж засіданні росіянин відмовився від показань і сказав, що давав їх під тортурами. Наприкінці 2015 року справу Хлюпіна несподівано передали до Старобільського суду Луганської області.

В кінці січня 2016 року «Новій газеті» вдалося зв'язатися з СІЗО в Старобільську, де сидить Хлюпін. Росіянин утримується в украй тяжких умовах, у нього пневмонія. Перед черговим засіданням суду його відправили в карцер. Під час етапування з Києва до Луганської області Хлюпін опинився в харківському СІЗО, де його поміщали в так звану прес-хату (тюремна камера, в якій адміністрація за допомогою співпрацюючих із нею ув’язнених створює нестерпні умови для певного арештованого). Від росіянина вимагали зізнатися на суді в шпигунстві.

Питання у правозахисників викликає і справа Анастасії Коваленко. У Службі безпеки України цю жінку з Луганська, яка працювала кухарем, називають «шахидкою»; за версією слідства, в центрі Києва вона мала намір підірвати на собі бомбу. Жінку затримали наприкінці грудня 2014 року в українській столиці з сумкою, де в згорнутому вигляді нібито було три кілограми вибухівки. Пізніше СБУ розповсюдила відео, на якому Коваленко зачитує з папірця свідчення. Під очима в неї видно гематоми; спецслужба, втім, назвала синці «тінню, що падає на обличчя».

Мені вдалося вийти на зв'язок із жінкою, яка утримується в Лук'янівському СІЗО Києва. Коваленко розповіла, що приїхала з Луганська до Києва на заробітки, а в сумці везла на прохання приятеля «передачу» (цього приятеля в СБУ раніше назвали куратором Коваленко від ГРУ). У доповіді місії ООН з прав людини в Україні зазначається, що жінку змусили дати свідчення зокрема під загрозою згвалтування. У Луганську у неї залишився неповнолітній син.

Загалом ситуацію з жителями підконтрольних «ДНР» і «ЛНР» територій, які утримуються українськими силовиками, в місії ООН також оцінюють як непросту. В одній з останніх доповідей місії йдеться про «стійку тенденцію довільних затримань... які практикуються співробітниками правоохоронних органів і СБУ, а також військовими і воєнізованими формуваннями (колишніми добровольчими батальйонами)». Як зазначено в доповіді, такі затримання часто супроводжуються застосуванням тортур, жорстоким поводженням і порушеннями процесуальних прав. ООН закликає «покласти край таким практикам і поліпшити підготовку своїх співробітників [українських силових відомств] в області прав людини».