Автомобілі заїжджали по черзі. Після того, як всіх в’язнів привезли на автомобілях до цієї території, нас вишикували і пояснили присутнім військовим, що ми не полонені, а потерпілі. Нас завели до будівлі на четвертий поверх до одного з кабінетів. Пояснивши при цьому, що ми потребуємо охорони від представників «ГБР Бетмен», тому що за наявною інформацією «Бетмен» нас розшукує з метою знищення.
За іронією долі одним з командирів загону охоронців був чоловік з позивним «Кент», з яким ми одного разу зустрілися в підвалі у «Бетмена», тобто його кинули на підвал до «Бетмена», в якому в той час знаходилися ми.
...Ввечері до кабінету зайшов командир того підрозділу, що нас охороняв, і повідомив, що… тим, чиї прізвища він зачитає, необхідно забрати речі і вийти до коридору... Я не розумів, що відбувається. За кілька хвилин до нас підійшов той самий командир і сказав, щоб ми обережно пересувалися містом, бо це може бути небезпечним: «Вы там не сильно по городку шляйтесь», з чого я зрозумів, що нас нарешті відпускають...
...Я виглядав як бомж, у мене не було грошей, телефону, ключів від квартири і документів... Вечір, темно, холодно, я легко одягнений. Для того, щоб зв’язатися з рідними, я просив прохожих зателефонувати рідним. З огляду на мій вигляд всі мені відмовляли. Нарешті один чоловік погодився і дозволив мені зателефонувати...
