Це був підвал глибиною біля п’яти метрів із земляною підлогою, зі стінами з бетонних блоків... Деякі в’язні були дуже легко вдягнені і мали на ногах літнє взуття, що не відповідало сезону. В підвалі було холодно, при диханні з рота йшла пара.
Ми, як могли влаштували імпровізовані ліжка на вологій земельній підлозі. На моє прохання нам надали пластикову частину невеличкої пральної машинки для справляння природних потреб.
Вихід із підвалу закрили великим чотирикутним залізним листом, на який поставили, для надійності, якійсь вантаж. Згодом Субота привіз п’ятилітрову пластикову пляшку із рідкою кашею.
Вгорі на одній із стін було вікно, закладене цеглою. Воно було розташовано високо, тому ми ставали один на одного і намагалися вибити цеглу. Але нам це не вдавалося.
В цьому підвалі була невелика кількість дерев’яних дощечок, один із полонених, з огляду на холод, намагався розпалити костер. Вентиляції не було. Було дуже димно, дим виїдав очі. Це побачив один із охоронців і наказав нам вилізти з підвалу, хотів дізнатися хто це зробив і погрожував карою.
...Охоронці вирішили виявити до нас нечувану щедрість – передали нам каструлю вареної картоплі. Як я зрозумів пізніше, вони вирішили імітувати ситуацію, яку бачили в закордонних фільмах, в яких приреченим на смерть влаштовують гарну вечерю.
...Відчинився металевий люк, в ньому з’явилося дуло автомата. І ми почули, як якийсь чоловік віддав нам наказ швидко по одному вилазити з підвалу по металевій драбині... Жінка, яка була з нами, почала голосно плакати. Озброєний чоловік, що стояв на горі, вдруге наказав нам вилазити. Сперечатися із озброєною людиною не було сенсу, тому ми по одному почали підніматися нагору. Нагорі нас зустрічали озброєні люди, які відводили нас в тій же кімнаті вбік і наказали присісти навпочіпки.
Нам повідомили, що в кімнаті охорони зробили обшук та знайшли кілька бойових гранат, якими, за словами охоронців, вони повинні були закидати наш підвал вночі того ж дня.
