В українців зберігається слабким рівень довіри до уряду та ЗМІ. Так було до війни, і ситуація не сильно змінилася після 2014 року.
Глибоко укорінена недовіра до державних установ стає серйозною проблемою для сімей, які втратили близьких на війні.
Наприклад, випадок сім'ї Ковальчук (прізвище змінене) з центральної України, яка оплакує втрату загиблого родича. Він був чоловіком, батьком і сином; служив у механізованому підрозділі в армії далеко від бойових дій. Причиною смерті стало вогнепальне поранення в голову під час його перебування у військовій частині. Розслідування військової прокуратури показало, що це було самогубство, проте сім'я цьому не вірить.
Неурядові організації (НУО) часто виступають в якості посередника, коли мова йде про згладжування напружених відносин між громадянами і державою. Під час війни на Донбасі вони допомагають документувати злочини, вчинені обома воюючими сторонами, а також презентувати цю інформацію для громадськості. Також їм більше довіряє населення. Однак, вони не можуть приміряти на себе роль правоохоронних органів, оскільки вони не можуть розслідувати і карати винних у цих злочинах. НУО можуть чинити тиск на державу, щоб вона швидше ініціювала розслідування. З іншого боку, вони не повинні створювати паралельні структури. Особливо, коли населення дезорієнтоване. Коли українці не довіряють розслідуванням військової прокуратури, НУО опиняються в дуже незручному становищі.
Знову і знову ми зустрічаємо людей, які втратили близьких під час війни. Вони часто не вірять в офіційні версії розслідувань поліції, СБУ або прокуратури. В чому причина? По-перше, люди, які сумують про смерть коханого або близької людини, часто шукають раціональне підґрунтя події. Коли слідчі приходять до висновку, що причиною смерті є банальна аварія, людська помилка або навіть самогубство, родичі не вірять у сильний зв'язок між встановленою причиною і наслідком. Їхні печаль і гнів, безумовно, зрозумілі, але саме вони стають тим чинником, який негативно впливає на розвиток довіри між державними структурами та НУО. Останні можуть допомогти лише розвитку всеосяжної культури пам'яті про порушення прав людини, а не створенням паралельних структур, які займаються розслідуваннями.
Розвіяти сумніви щодо обставин чиєїсь смерті можуть судмедексперти. Таких фахівців мало і часто вони працюють у правоохоронних органах, яким так не довіряє населення. Сім'ї загиблих часто інтуїтивно відчувають, що розслідування йде не у потрібному напрямку. Однак, вони не можуть пред'явити для цього необхідні докази і, звичайно ж, не можуть взяти участь у слідстві. Слідчим іноді й важко встановити реальні обставини смерті людини. Починають поширюватися чутки, деколи вони підхоплюються засобами масової інформації, що впливає на повторний розгляд причин смерті. Такий випадок нещодавно стався з солдатом з Одеської області, який загинув під час виконання бойового завдання, але офіційна версія згадує смерть від серцевої недостатності.
Ще одна причина, по якій недовіру до слідчих важко обговорювати, полягає в тому, що правоохоронні органи самі часто порушують закон і приховують факти. Правозахисникам, наприклад, завжди проблематично звинувачувати слідчих. З одного боку, громадські організації наполягають на тому, що злочинців треба притягти до відповідальності, а винуватців покарати. З іншого боку, активісти припускають, що влада намагається приховати щось від громадськості, але в підсумку не мають необхідних доказів для цього. Публічне оголошення звинувачень без доказів стане повторенням помилки державних органів: використання чуток або непрямих доказів для дискредитації опонентів. Тому аргументувати власну думку можна лише за наявності великої і достовірної доказової бази, щоб показати помилковість дій держави. На жаль, багато сімей або НУО не можуть дозволити собі такі розслідування.
Епідемія самогубств стала серйозним викликом для Збройних Сил України, і останнім часом держава вжила заходів для вирішення цієї проблеми. Факти самогубств залишають після себе багато невизначеності і сумнівів, особливо коли вони відбуваються в армії. Про це свідчить резонансна смерть знаменитого пілота-винищувача Владислава Волошина. У його випадку були досліджені "занадто альтернативні" теорії його смерті.
Відсутність довіри до інституцій не є дивним. Існує безліч мотивів, чому держава намагається навмисне згадувати меншу кількість убитих в бою. Великі втрати роблять війну не тільки непопулярною, але і роблять її дорожчою. Українську державу іноді можна підозрювати в намаганні ухилятися від відшкодування збитків сім'ям загиблих солдат. У той же час, Росія не тільки відверто заперечує причетність своїх солдат до війни на Донбасі: якщо вони гинуть, держава має пояснити чому це відбувається. Заради чого вони вмирають? Цивільні групи, що представляють сім'ї російських солдатів, давно звертають увагу на відсутність інформації про обставини загибелі російських солдатів в Україні.
Якщо тіла вбитих солдатів важко ідентифікувати, лише складні технології, такі як аналіз ДНК або судова стоматологія, можуть допомогти ідентифікувати тіло. Ці технології не є інтуїтивно зрозумілими для неспеціалістів, що ускладнює прийняття їх результатів. Крім того, армія часто неохоче публікує дані таких аналізів, тому що вони можуть містити секретну інформацію. У двох випадках, задокументованих Коаліцією "Справедливість заради миру на Донбасі», родичі загиблих військових також розповідали, що зіткнулися з недоброзичливістю і бюрократичними бар'єрами з боку державних структур, коли намагалися зробити запит на отримання додаткової інформації.
Існують організації та об'єднання, які намагаються надати допомогу сім'ям зниклих безвісти. Одна з них, «Чорний тюльпан», ідентифікує тіла і порівнює результати власних розслідувань з офіційними даними про зниклих солдатів. Втім, для військових, які офіційно оголошені мертвими, існує дуже довга бюрократична процедура зміни теорії їхньої смерті. Якщо версія держави і сім'ї не збігаються, у сім'ї є причини не тільки сумувати, але і не довіряти державі, в якій вони живуть.
Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному...
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
16 грудня о 15:00 у виставковій залі міської бібліотеки №8 м. Біла Церква відбулося відкриття мандрівної виставки "На зламі" про змі...
16 грудня о 15:00 у виставковій залі міської бібліотеки №8 м. Біла Церква відбулося відкриття мандрівної виставки "На зламі" про зміни в житті цивільного населення в ході війни на Донбасі. Презентацію відвідали місцеві активісти, представники міської влади, журналісти, волонтери та мешканці міста. Біла Церква стала вже 16 містом, яке відвідала виставка.
"На зламі" поєднує особисті історії разом з даними, які ілюструють зміни у суспільстві: поляризацію суспільства на «наших» та «не наших», маргіналізацію населення внаслідок узурпації влади бойовиками «Л/ДНР», труднощі життя цивільних в умовах беззаконня та, як наслідок, демографічні зміни в Донецькій та Луганській областях.
"Ми не можемо жити у забутті та говорити лише про військових, або лише про ВПО. Зміни торкнулися усіх, злам зачепив кожного українця. Наша відповідальність - зберегти історії людей та показати як власне змінилося життя наших громадян після 2014 року. З допомогою комбінації особистих історій та релевантної статистики ми намагалися наглядно продемонструвати які зміни відбулися у суспільстві, які виникли проблеми, як люди виживали в умовах правового вакууму в ОРДЛО", - зазначив Антон Удовенко, проектний менеджер Східноукраїнського центру громадських ініціатив та співавтор ідеї виставки.
Виставка є результатом чотирирічної діяльності документаторів правозахисної Коаліції "Справедливість заради миру на Донбасі". З 2015 року правозахисники зібрали майже 400 документальних свідчень жертв та свідків гендерно обумовленого насильства, торгівлі людьми, обстрілів та мінування. Окрім цього, вдалося почути думки цивільних щодо їхнього бачення початку конфлікту, їхнього ставлення до українців з протилежними поглядами, бачення реінтеграції. Уся ця інформація й знайшла відобреження у виставці "На зламі".
"З допомогою виставки ми дуже сподіваємося руйнувати стереотипні бачення. Насправді, на Сході багато прихильників єдності та незалежності України. Потрібно спілкуватися, нагадувати, що є права людини і ми йдемо до побудови спільної правової держави. Попри різні погляди у людей є базис для порозуміння. Це, наприклад, повага до гідності й до базових прав людини. Виставка - перший крок до діалогу, до розуміння проблем інших людей і запрошення, щоб обговорити як ці проблеми вирішити", - сказала документаторка БФ "Восток СОС" Наталія Каплун.
Наприкінці презентації слово надали гостям, які мали змогу висловити думку щодо власного бачення війни на Донбасі.
"Навіть під час війни не мають страждати жінки, діти, полонені. На Сході невизнана війна і це надзвичайно складне питання в рамках міжнародного гуманітарного права - визнати сторони, які воюють. МГП не можна використати у повному обсязі, конфлікт позиціонується як внутрішня війна. Використовується лише одна Конвенція, й то, дві статті з цієї Конвенції. Полонених залучали до виконання неезпечних робіт: розмінування, копання траншей. Це є грубим порушенням гуманітарного права. Попри це, для міжнародних інституцій це й досі є надзвичайно складним питанням. Сподіваємося, це знайде своє вирішення в Гаазі, в Міжнародному кримінальному суді", - підкреслив Володимир Порватов, викладач БНВО "Звитяга".
Facebook трансляція події: https://www.facebook.com/watch/live/?v=204395947900534
Презентація та створення виставки «На Зламі» стали можливими у рамках проекту «Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
9 грудня о 16:00 у приміщенні громадського простору "Krop:Hub" відбулася презентація документального видання "Місто, з якого почалас...
9 грудня о 16:00 у приміщенні громадського простору "Krop:Hub" відбулася презентація документального видання "Місто, з якого почалася війна" про порушення прав людини та відновлення миру у м. Слов'янськ. Серед гостей презентації були журналісти, громадські активісти, волонтери та ВПО.
Спікерами презентації були:
"Нашою ціллю є не лише збереження пам'яті цивільних про окупацію Слов'янська, але й наголосити на відповідальності окремих осіб за злочини, які вчинили НЗФ під керівництвом Ігоря Гіркіна. У виданні можна знайти не лише розповіді очевидців про , але й свідчення колишніх полонених про особливості функціонування незаконних в'язниць у Слов'янську та торгівлю людьми", - розповідає Антон Удовенко.
Окремо правозахисники Коаліції "Справедливість заради миру на Донбасі" відзначили інформаційну компоненту війни:
"Поруч з військовим вторгненням відбувалася російська агресія в інформаційному полі. Вона була агресивно, масовою, спланованою, мала багато проявів. Російські журналісти свідомо підробляли сюжети про Слов’янськ, використовували мову ворожнечі та маніпулятивну лексику, яка формує відчуття страху болю", - зазначила Надія Нестеренко.
Великим викликом для цивільного населення стало мінування цивільної інфраструктури в міст, що призвело до великої кількості жертв та поранених.
"Заміновано було фактично все: школи, міськрада, будівля СБУ, в'їзди та вулиці у місті. На жаль, жертвами мін дуже часто ставали цивільні, яким було складно помітити вибухові пристрої. Велика кількість вибухових пристроїв й досі залишається за містом. Найгірше у цій ситуації те, що немає релевантної статистики постраждалих внаслідок мінування, що ускладнює аналіз цієї проблематики", - каже Євген Чекарьов.
Пережиті містянами події, пов’язані з деокупацією Слов’янська, залишили в більшості населення колективну травму. Місто зазнавало обстрілів, через що руйнувалися будинки, гинули цивільні мешканці, була пошкоджена цивільна інфраструктура – більшість мешканців жили без електрики, водо- та газопостачання впродовж кількох тижнів.
"Аби показати усю картину гуманітарної катастрофи, що охопила Слов’янськ у червні 2014 року, я розповідаю п’ять історій пересічних мешканців. Це історії реальних людей, які по різному вирішували найважливішу проблему – як залишитися живими в умовах бойових дій. Також я намагаюсь показати умови, які приводили до ситуації, коли життя людей, їхні будинки опинялися у небезпеці. Основною причиною цього було розташування військових баз та вогневих позицій учасників НЗФ безпосередньо у житлових масивах", - каже Марія Білякова.
Facebook трансляція події: https://www.facebook.com/jfp.org/videos/393709398348859
Видання «Місто, з якого почалася війна» підготували Східноукраїнський центр громадських ініціатив, БФ «Восток SOS», Правозахисний центр громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі», за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action в рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
4 грудня о 16:00 у приміщенні нетворкінг-кафе "Лампочка" відбулася презентація серії видань про порушення прав людини у м. Слов'янсь...
4 грудня о 16:00 у приміщенні нетворкінг-кафе "Лампочка" відбулася презентація серії видань про порушення прав людини у м. Слов'янськ "Місто, з якого почалася війна". Гостями презентації були представники місцевих органів влади, директори шкіл та ВПО, які стали свідками порушень прав людини на Сході України.
Спікерами заходу були:
"Нашим завданням було показати всеохопну картину злочинств, які відбувалися у місті під час окупації незаконними формуваннями. Це, власне, включало у себе створення мережі незаконних в'язниць, передача цивільних між угруповуваннями та залучення їх до примусової праці, катування, мінування цивільних об'єктів. Окрім цього, автори книги фокусували увагу і на гуманітарних аспектах життя у місті: надання медичної допомоги, житті та навчанню підлітків, примиренню у громаді", - зазначив Антон Удовенко.
Захоплення міста було б неможливим без організованого планування спецоперації та координації з російського боку.
"Головним координатором та творцем правового вакууму у місті є Ігор Гіркін (Стрєлков), який разом зі своїми посібниками створив незаконний трибунал, який виносив смертні вироки цивільним, Гіркін разом зі своєю свитою дійшов навіть до того, що застосовував Кримінальний кодекс ще сталінських часів" - каже Олексій .
На запитання чому Гіркін ще досі є медійним персонажем, Олексій відповів, що великою мірою Гіркін потрібен російському керівництву, адже є уособленням "русского мира", "зразковим" офіцером, образом, який можна експортувати назовні для підтримки імперських та експансивних ідей.
Окремо спікери розглянули тему постконфліктного врегулювання у Слов’янську. На думку Марії Білякової місто досі залишається поділеним на прихильників дій уряду України та його противників.
Я разом з іншими співавторами розділу не можу надати рекомендацій, як вирішити цю проблему, й можливо до закінчення війни на сході ця проблема не може бути вирішеною. Ми лише надаємо інформацію про найважливіші аспекти цієї проблеми розповідаючи історії людей, колективів, родин, що були розділені подіями 2014 року у місті.
Більшість історій розповідають про неможливість відродження втраченої довіри між людьми, адже герої історій пережили складні травмуючі ситуації.
"Я сама була свідком того наскільки все швидко та непередачувано розвивалося. Складно було уявити, що це призведе до стількох смертей, що люди будуть тижнями без води та світла, що людей катуватимуть за проукраїнські погляди. Приклад Слов'янська має бути показовим для усіх українців, адже він демонструє, що стається коли ти займаєш позицію невтручання," - зазначила Ірина Гладка, співорганізатор події та голова ГО "Мир у долоні".
Facebook трансляція події: https://www.facebook.com/jfp.org/videos/485901932386584
Видання «Місто, з якого почалася війна» підготували Східноукраїнський центр громадських ініціатив, БФ «Восток SOS», Правозахисний центр громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі», за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action в рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
