«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ радше злякалося вираження радикальних політичних поглядів через загальнодоступну і універсальну форму – плакат», – стверджує Антон Мирзін, російський художник-опозиціонер родом із Пермі.
У ХIХ столітті, а згодом і разом із початком світових воєн плакат став популярним каналом масової комунікації. Його легко створити, дешево розтиражувати і, що найголовніше, неймовірно просто спожити. З цих причин окремі плакати часів ІІ світової війни й досі залишаються впізнаваними, хоча минуло вже десятки років. Вони стають інструментом і сучасної масової культури. А ще – чудово працюють в контексті війни на Донбасі з обох сторін конфлікту.
У вересні 2017 року із Санкт-Петербурга в Донецьк привезли понад півсотні плакатів часів ІІ світової війни. «Міністр культури ДНР» прямолінійно вказала на те, що мета такого заходу – «підтримати бойовий дух воїнів ДНР».
Наративи плакатів, що їх відібрали спеціально для виставки, в цілому агресивні. На них автори культивують ненависть, закликають боротися, громити і вбивати. На противагу доблесті образу радянського героя згадується ницість ворогів-фашистів, словесно змальованих як нечисть, нелюди.
Кількома місяцями раніше, у квітні 2017 року, у Донецьку організували виставку робіт молодих художників і дизайнерів «ДНР». Автори частини плакатів очевидно надихалися плакатами часів СРСР:
При цьому деякі плакати, що їх поширюють на сторінках спільнот «ДНР» у соцмережах, змальовані саме з нацистських оригіналів:
Зовсім нещодавно, у квітні 2018 року, на проросійському ресурсі опублікували цілу добірку пропагандистських плакатів-карикатур. На них вони апелюють до стереотипного образу шахтаря, викуваного в СРСР та особливо «за Сталіна», сили Донбасу, вживають лайливі слова та погрози тим, хто прийшов стріляти в Донбас. При цьому українські військові зображені карикатурними жертвами з макіяжем і розфарбованим волоссям. Автори цих плакатів побажали залишитися анонімними, однак прокоментували свою творчість. У коментарі вони зауважили, що створили ці плакати «просто як прикол» та назвали їх «голосом народу».
Тим часом у сусідній державі, яка навсібіч стверджує свою непричетність до конфлікту на Донбасі, також з’являються плакати з подібними наративами. Їхні автори у Російській Федерації використовують в цілому схожу до радянських плакатів кольорову гаму та шрифти, а також позначення свастики для маркування ідеологічних ворогів:
Фото плаката із закликами допомогти Донбасу, поміченого у Москві, розмістила на своїй сторінці у Твіттері російська правозахисниця Наталія Пєлєвіна.
Уже згаданий художник Антон Мирзін, якого переслідують російські спецслужби, також створює плакати у подібному до плакатів часів ІІ світової стилі:
У грудні 2014 року роботи Антона Мирзіна експонувалися на виставці у Києві в центрі сучасного мистецтва «МН17». Тим часом у рідній країні проти художника порушена кримінальна справа.
Іще один російський художник, чиї роботи також показували в Києві – Антон Чадський – створив цілу серію карикатур із персонажем «Рашка Квадратний Ватник». Цікаво, що цей персонаж з'явився ще 2011 року, задовго до початку збройного конфлікту на Донбасі.
Разом із роботами російських художників в рамках конкурсу та однойменної виставки «Український патріотичний плакат» два роки поспіль (2014–2015) демонструвалася ціла низка проукраїнських (чи радше – антиросійських?) пропагандистських плакатів авторства українських художників.
Українські художники та дизайнери апелюють до тих же радянських мотивів. Вони, так само як і проросійські сепаратисти, намагаються підсилити ненависть, тільки до всього радянського, російських солдатів і особливо президента РФ. Серед таких плакатів трапляються і українсько-, і російськомовні роботи. Часто вживається слово «нація», а окремі зображають українських письменників та поетів – оспівувачів української державності.
В проукраїнських плакатах так само як і в антиукраїнських, вживають лайливі слова, коли текст пов’язаний із російським політикумом чи військовими.
Натомість українських військових митці називають кіборгами та «нашими»:
Деякі із плакатів закликають бойкотувати російські товари (з уживанням слова «москалі» на противагу українцям – «козакам»), інші – мають на собі гасла повстанських загонів прихильників УНР 1920–1922 років.
Український ілюстратор Святослав Пащук створив серію плакатів у стилі пін-ап «Сепаратизм шкідливий для здоров’я». Своїми роботами чоловік збирав гроші для бійців АТО.
На виставці «Український патріотичний плакат» 2015 року також представлена ціла добірка плакатів, які протиставляють Україну Росії. Усі вони представлені з надписами російською мовою.
Такі ж плакати в англомовному виконанні опубліковані на сторінці спільноти “In Ukraine” у Фейсбуці.
«Оскільки іноземці часто ототожнюють українців та росіян, ми хотіли підкреслити, що це не зовсім так. Наші картинки популяризують Україну і Росію, показують, що це інше суспільство, з іншими людьми… Саме тому виникла така ідея», – стверджують автори цих плакатів.
Український митець Андрій Приймаченко 2016 року створив серію плакатів про складники перемоги, возвеличуючи риси бійців, аби підняти їхній бойовий дух.
Проте не всі плакати часів незаконної анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі застосовувалися винятково для посилення ворожнечі. Були й поодинокі спроби показати громадськості, що ворожість – це негативне явище. Так, наприклад, у рамках уже згаданої виставки у центрі сучасного мистецтва «МН-17» у Києві був один плакат, який мав чітке повідомлення – «ні війні» – без будь-якого політичного підтексту (див. нижче).
Лише одне видання повідомило про появу в Севастополі у лютому 2016 року серії плакатів про розірвані зв’язки жителів півострова з Україною:
«Ретроспективне мислення, стадність, надумана велич, «перемогобісся», горезвісна духовність – арсенал засобів російської пропаганди відносно мізерний і незначний, та й публіка, яка його «хаває» – зовсім невибаглива. Тому ЗМІ в Росії готують мутне вариво буквально за старими, радянськими методичками. Загальний принцип Геббельса для сучасної російської пропаганди звучить так «спрощуй і повторюй», чим успішно 24 години на добу, 7 днів на тиждень займається російська преса і телебачення, а також численні «культурмахери» з числа естрадних діячів, ікон шоу-бізнесу та інша обслуга путінського режиму», – стверджує Антон Мирзін.
Значною мірою ця цитата знаходить своє відображення і в тому, що споживають жителі тимчасово окупованих територій, і, на жаль, у тому, який візуальний контент поширюється в Україні. Роль плакатів у пропаганді будь-якої ідеології важко недооцінювати. У Німеччині, в Америці і в Росії ХХ століття через них достукувалися до мільйонів людей, аби вплинути на їхній світогляд. Ті ж самі методи (а часто – і ті самі меседжі) придатні і у ХХІ столітті в контексті збройного конфлікту на Донбасі. Як бачимо, ними не гребують усі три сторони збройного конфлікту на Донбасі.
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
